Односторонне підвищення відсотків банком за кредитним (іпотечним)договором.

Справа № 2-188/10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними умов кредитного договору,

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УК РАЇНИ

14 квітня 2010 року

Богуславський районний суд Київської області  в складі:

головуючого судді                            Тітова М.Б.

при секретарі                     Олійник Л.С.

з участю позивача                                   ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними умов кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду з даним позовом, просить визнати недійсною з 12 грудня 2008 року умову пункту 8.9 Договору про іпотечний кредит № К2М1000004009 від 4 грудня 2007 року щодо права Банку встановлювати новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом у разі здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та\або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на З (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки; та просить зобов’язати закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» провести перерахунок заборгованості по кредиту без урахування розміру неправомірно збільшеної відсоткової ставки.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що  4 грудня 2007 року він (Позичальник) уклав договір про іпотечний кредит № К2М10000004009 із закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (Кредитор)  місцезнаходження якого: м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50. Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Кредитор був зобов’язаний надати Позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 182612, 00 ( сто вісімдесят дві тисячі шістсот дванадцять) гривень, а Позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним в розмірі 15 % річних, інші платежі в прядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту.

На підставі укладеного з відповідачем ОСОБА_2 договору, ним (позивачем) 4 грудня 2007 року отримано кошти у розмірі 182612 гривень.

Суд заслухавши позивача та дослідивши письмові докази по справі вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи із наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

4 грудня 2007 року позивач ОСОБА_1 (Позичальник) уклав договір про іпотечний кредит №К2М10000004009 із закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (Кредитор).

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Кредитор був зобов’язаний надати Позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 182612, 00 ( сто вісімдесят дві тисячі шістсот дванадцять) гривень, а Позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним в розмірі 15 % річних, інші платежі в прядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту.

На підставі укладеного з відповідачем ОСОБА_2 договору позивачем 4 грудня 2007 року отримано кошти у розмірі 182612 гривень.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору Позичальник зобов’язався щомісячно до 4 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення Кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтентними платежами в сумі не менше 2969, 51 (дві тисячі дев’ятсот шістдесят дев’ять гривень 51 коп.) шляхом внесення готівки до каси Кредитора.

Із копії листа від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-33223 голови правління «ПриватБанку» ОСОБА_4 вбачається, що позивача було повідомлено про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за зазначеним вище кредитним договором, починаючи з 1 лютого 2008 року. Згідно повідомлення відсоткова ставка за кредитним договором мала складати 30,0 відсотків. Також у листі було зазначено, що у разі, коли позивач не згоден із вказаними змінами кредитного договору, йому було запропоновано в строк не пізніше 20 січня 2009 року звернутися у відділення «ПриватБанку», що обслуговує його кредит, і надати повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі.

Позивач письмово повідомив відповідача ЗАТ КБ «ПриватБанк» про свою незгоду із вказаними змінами до кредитного договору, що підтверджується копією його листа від 4 квітня 2009 року, поштовим повідомленням про вручення листа та квитанцією про сплату поштових послуг.

Як убачається з листа №20.1.3.2/6-33223 від 25.12.2008 року голови правління «ПриватБанку» , відповідач мотивував збільшення відсоткової ставки за кредитним договором посилаючись на зміну кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні та настання таких чинників : зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору, зміна облікової ставки НБУ; зміна розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд, зміна середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті ( по статистиці НБУ) та інші.

Також довідкою відповідача №109 від 04.01.2010 року підтверджено, що заборгованість позивача по кредитному договору становить 191744,29 грн., із яких заборгованість по відсоткам становить 16169,52 грн., пеня — 651, 37 грн.

Зазначене свідчить, що відповідачем в односторонньому порядку підвищена відсоткова ставка про кредитному договору укладеному з позивачем, що є порушенням чинного законодавства України.

Так, статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Відповідно до вимог ст. 651 ч. 1 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання . Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявністю одночасно певних умов.

Всупереч ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листа відповідача, направленого на адресу позивача, не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача здійснити підвищення процентної ставки по кредитному договору до 30 % річних. Крім того, зміна саме істотних умов кредитного Договору можлива лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1056-1 ч. 3 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Цивільний кодекс України доповнено статтею 1056-1 згідно із Законом № 661-VI (661-17) від 12 грудня 2008 року.

Таким чином, умова Договору, передбачена п. 8.9 ОСОБА_2 договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною і не створює для Позичальника і Кредитора ніяких юридичних наслідків саме з 12 грудня 2008 року, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами Договору.

Оскільки закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» застосовано нікчемну частину правочину при односторонньому збільшенні відсоткової ставки по кредиту, яка обґрунтовано оспорюється позивачем, то як наслідок відповідачем має бути проведено перерахунок заборгованості по кредиту без урахування розміру неправомірно збільшеної відсоткової ставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивач поніс витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень, які мають бути відшкодовані відповідачем.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 224, 226 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 217, 627, 651, 652, 1056-1 ЦК України, суд —

 

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсною з 12 грудня 2008 року умову пункту 8.9 Договору про іпотечний кредит №К2М1G00004009 від 4 грудня 2007 року щодо права Банку встановлювати новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом у разі здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду відсоткової ставки.

Зобов»язати закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» провести перерахунок заборгованості по кредиту без урахування розміру неправомірно збільшеної відсоткової ставки.

Стягнути із закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 120 гривень судових витрат понесених на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Стягнути із закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір (державне мито) на користь держави в розмірі 161 гривня 69 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку визначеному ч.4 ст.295 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Повне рішення суду виготовлене 16 квітня 2010 року.

Головуючий: суддя (підпис) М.Б.Тітов

Програли спір в першій інстанції? Вищий господарський суд розсудить.

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

04 вересня 2008 р.

№ 17/301-07

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

 

Головуючого

Кочерової Н.О.

 

суддів

Самусенко С.С. Черкащенка М.М.

 

розглянувши касаційну  скаргу

сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»

 

на постанову

від 23.04.2008 Київського міжобласного апеляційного господарського суду

 

у справі

№ 17/301-07 господарського  суду Київської області

 

за позовом

сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»

 

до треті особи

товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-Агро» 1. ОСОБА_12. ОСОБА_23ОСОБА_34. ОСОБА_45. ОСОБА_56. ОСОБА_67. ОСОБА_78. ОСОБА_89. ОСОБА_910. ОСОБА_10

 

про

витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від позивача: Небатов А.Є. дов. від 08.01.2008

від відповідача: Дворніченко С.А. дов. від 04.09.2008

від третіх осіб: ОСОБА_4.

 

ВСТАНОВИВ:

 

В вересні 2007 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій» пред’явило в суді позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-Агро», треті особи: ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10. про зобов’язання повернути майно з незаконного володіння:

— комбайн СК-5 «Нива» ( реєстраційний номер НОМЕР_1, марка СК-5, рік випуску 1990, НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, балансова вартість 6186,0 грн.);

— автомобіль ЗІЛ-130 (реєстраційний номер НОМЕР_4, марка ЗИЛ-130, рік випуску 1992,  колір синій, двигун НОМЕР_5, шасі НОМЕР_6, балансова вартість7640,0 грн.);

— приміщення  реммайстерні, балансова вартість 13221,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що позивач є товариством, яке засноване на базі колективного сільськогосподарського підприємства «Обрій» у 2000 році, яке було реорганізоване у СТОВ «Обрій» і утворене на засадах угоди громадян шляхом об’єднання їх майнових і земельних паїв.

Відповідно до установчих документів, Статуту СТОВ «Обрій» засновниками  позивача є ЗАТ «Екотехніка», яким внесено  у статутний фонд 120000,00 грн., ОСОБА_1., майновий внесок якого 6454,0 грн., ОСОБА_6., майновий внесок якої 2819,0 грн., ОСОБА_9., майновий внесок якого 2879,0 грн., ОСОБА_3. майновий внесок якої 1915,0 грн., ОСОБА_7., майновий внесок якого 3134,0 грн., ОСОБА_10., майновий внесок якого 5756,0 грн., ОСОБА_5., майновий внесок якого 41210,0 грн., ОСОБА_4., майновий внесок  якого 3793,0 грн., ОСОБА_8., майновий внесок якої 1874,0 грн., ОСОБА_2., майновий внесок якої 4511,0 грн.

26.10.2006 року відповідно до протоколу зборів учасників  ТОВ «Обрій-Агро» було створено ТОВ «Обрій Агро», до складу засновників якого  перейшли засновники  позивача ( за винятком ЗАТ «Екотехніка») та передали у статутний фонд відповідача майно, яке належить позивачу.

Питання про вихід зі складу засновників СТОВ «Обрій» на загальних зборах позивача  не розглядалося і майно, його вартість не надавалось.

Враховуючи наведене, просив зобов’язати ТОВ «Обрій Агро» повернути СТОВ «Обрій» майно з незаконного володіння.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.01.2008 року ( суддя Суховий В.І.) в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, господарський суд виходив з його необґрунтованості.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.04.2008 року ( судді: Гаврилюк О.М. — головуючий, Корсакова Г.В., Мельник С.М.) рішення скасовано частково, резолютивна  частина рішення  господарського суду від 23.01.2008 року викладена  в наступній редакції: «зобов’язано ТОВ «Обрій-Агро» повернути СТОВ «Обрій» з незаконного володіння: автомобіль ЗІЛ-130 (реєстраційний номер НОМЕР_4, марка ЗИЛ-130, рік випуску 1992,  колір синій, двигун НОМЕР_5, шасі  НОМЕР_6 ), балансова вартість7640,0 грн.. В іншій частині позову відмовлено».

Скасовуючи частково рішення господарського  суду та задовольняючи позов частково, апеляційна інстанція виходила з доведеності вимог позивача щодо його права власності на автомобіль ЗІЛ-130. Відмовляючи в позові, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог.

 

В касаційній скарзі сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій» просить  скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині залишення без змін рішення  господарського суду і в цій частині  винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись  на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши повноту вста новлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому  задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, а саме Статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій», зареєстрованого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 14.03.2000 року № 492 та протоколу установчих зборів засновників від 24.02.2000 року СТОВ «Обрій» є підприємством заснованим на базі колективного сільськогосподарського підприємства «Обрій», що реорганізується, і утвореним на засадах угоди між громадянами шляхом об’єднання їх майнових і земельних паїв та підприємницької діяльності у сільському господарстві з метою одержання прибутку. Засновниками СТОВ «Обрій» виступили колишні члени КСП «Обрій»: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Рішенням зборів засновників СТОВ «Обрій», закріпленим у протоколі зборів засновників СТОВ «Обрій» від 26.09.2003 року № 6, було прийнято в СТОВ «Обрій»на правах учасника з внесенням грошового внеску до статутного фонду у розмірі 120000 грн. закрите акціонерне товариство «Екотехніка» Зміни до Статуту СТОВ «Обрій» були зареєстровані Кагарлицькою РДА 27.11.2003 року за реєстраційним номером 115.

25.10.2006 року засновники СТОВ «Обрій»: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10- склали нотаріально посвідчені заяви, адресовані зборам засновників СТОВ «Обрій», якими повідомляли про вихід зі складу засновників СТОВ «Обрій».

Апеляційним господарським судом встановлено, що станом на 16.04.2008 року вищезазначені заяви не розглядалися, зміни до Статуту СТОВ «Обрій» не вносилися, в натурі або грошима частки в майні не виділялися, проте 06.12.2007 року учасники визнані такими, що вийшли зі СТОВ «Обрій» на основі прийнятого ними рішення.

Відповідно до протоколу № 1 зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій-Агро» від 26.10.2006 року № 1 десять засновників СТОВ «Обрій», що написали заяви про вихід зі СТОВ «Обрій», та громадяни ОСОБА_11та ОСОБА_12 прийняли рішення про створення ТОВ «Обрій-Агро» та формування статутного фонду.

Апеляційним господарським судом встановлено, що витребовуване майно було внесено до статутного фонду ТОВ «Обрій-Агро» та знаходиться на території ТОВ «Обрій-Агро».

Скасовуючи рішення господарського суду частково та зобов’язуючи  відповідача повернути позивачу автомобіль ЗІЛ — 130, апеляційна інстанція  прийшла до правильного висновку, що сільськогосподарське товариство з обмеженою  відповідальністю «Обрій» є власником  автомобіля ЗІЛ-130, а  товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій-Агро» заволоділо їм без відповідної правової  підстави.

Проте не можна погодитись з висновком апеляційної інстанції щодо відмови у витребуванні від відповідача  комбайну СК-5 «Нива» та приміщення реммайстерні, бо в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України його зроблено без повного, всебічного і об’єктивного з’ясування всіх обставин справи.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови апеляційної інстанції позивачу відмовлено у витребуванні від відповідача комбайну СК-5 «Нива», марка СК-5, № машини НОМЕР_2,  № двигуна  НОМЕР_3,  1990 року випуску,  з тих підстав, що у резолютивній частині позовної заяви сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю 2Обрій» зазначило реєстраційний номер комбайну СК-5 «Нива» НОМЕР_1, а не НОМЕР_7.

Враховуючи, що позивачем  були надані докази, які досліджувались апеляційною інстанцією щодо права власності на комбайн СК-5 «Нива», а саме свідоцтво про реєстрацію комбайну, та враховуючи, що транспортні засоби ідентифікуються не за реєстраційним номером, а за номером двигуна та шасі, то апеляційний  господарський  суд прийшов до помилкового  висновку щодо відмови в позові саме з описки  у реєстраційному номері комбайну, зазначеному у позовній заяві, а тому  в цій частині Вищий господарський суд, враховуючи  межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України постановлює  нове рішення про задоволення позову про витребування комбайну СК-5 «Нива» від відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння приміщення реммайстерні, позивач посилався на Перелік майна засновників СТОВ «Обрій», яке вносилось до статутного фонду, а також акт передачі майна від КСП «Обрій», які були витребувані від  Балико — Щукінської сільради судом, договір про передачу майна  колективом співвласників юридичній особі СТОВ «Обрій», акт передачі майна  засновникам СТОВ «Обрій».

Проте обставини, пов’язані з правом власності на реммайстерню ( або відсутністю такого) попередніми інстанціями в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України повно не перевірялися, касаційна інстанція відповідно до вимог процесуального законодавства позбавлена  права додатково перевіряти докази.

Враховуючи  викладене, постанова апеляційної інстанції щодо відмови         у витребуванні з чужого  незаконного володіння  приміщення реммайстерні підлягає скасуванню, а справа направленню  на новий розгляд до суду  першої інстанції

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 — 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

 

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.04.2008 року в частині відмови у позові скасувати і в цій частині прийняти наступну постанову: «зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій-Агро» повернути  сільськогосподарському товариству з обмеженою  відповідальністю «Обрій»  з незаконного володіння комбайн СК-5 «Нива», реєстраційний номер НОМЕР_7, марка СК-5, № машини НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_3, рік випуску 1990.

В частині відмови в позові про витребування  приміщення реммайстерні  справу направити на новий  розгляд до суду першої інстанції.»

В решті постанову  апеляційної інстанції залишити без змін.

Доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

 

Головуючий, суддя                                                                              Н.Кочерова

Судді:                                                                                                      С.Самусенко

М.Черкащенко

ЖЕКи вийшли на тропу війни.

справа № 2-1963/2010 р.

З А О Ч Н Е   Р І Ш Е Н Н Я

іменем     України

27 липня 2010 року        Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого          судді Савченка С.І.

при секретарі          Журавській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду у м.Ірпінь Київської області справу за позовом комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за послуги теплопостачання, —

в с т а н о в и в  :

 

КПП «Теплокомунсервіс» звернулося до суду з даним позовом, який мотивувало тим, що надає відповідачам послуги по опаленню і підігріву води квартири АДРЕСА_1, в якій відповідачі проживають, на підставі договору про надання послуг. Крім того між сторонами було укладено договір про реструктуризацію заборгованості станом на 01.01.2007 р. в сумі 3861,07 грн. Відповідачі тривалий час не поводять в повному розмірі оплату за опалення квартири, а також не виконують умов договору про реструктуризацію заборгованості в результаті чого за станом на 10.05.2010 р. у них утворився борг в розмірі 4921,84 грн. Відповідачі повідомлялися про необхідність погашення даної заборгованості, однак борг не оплатили, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь борг за послуги по опаленню житла в розмірі 4921,84 грн. та судові витрати в сумі 30 грн.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Відповідачі в судове засідання не з”явилися    , про час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неяки суд не повідомили, а тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи відповідно до вимог ст.ст. 224, 225 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши по справі письмові докази, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачі мешкають в квартирі АДРЕСА_1, користуються послугами КПП «Теплокомунсервіс», яке надає їй послуги по опаленю квартири. В порушення вимог ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 р., відповідачі тривалий час не проводять оплату комунальних послуг в повному розмірі та не виконують умови догвору про ерструктуризацію боргу. В результаті чого станом на 10.05.2010 р. у них утворилась заборгованість в розмірі 4921,84 грн.

Невиплатою даних платежів відповідачами порушені права позивача, як надавача послуг, дане право підлягає до захисту, тому із відповідачів на користь позивача необхідно стягнути зазначену заборгованість солідарно.

Наведені вище обставини підтверджуються розрахунком заборгованості, довідками та іншими матеріалами справи.

На підставі ст. 88 ЦПК України суд стягує на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 10, 11, 60, 81,88, 212-215, 224-226 ЦПК України суд, —

в и р і ш и в :

Позов задоволити. Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс”, код 19408548, на р/р 26002400021121 в Київській міській філії АКБ «Укрсоцбанк» МФО 322012 борг за послуги по опаленню за період по 10.05.2010 року в сумі 4921 гривень 84 коп. та судові витрати 30 грн.

Копію заочного рішення направити відповідачам для відома.

Рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом 10 днів з дня отримання відповідачем його копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів та наступного подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано, а у випадку подання заяви – після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                  С.І.Савченко

 

 

справа № 2-1859/2010 р.

З А О Ч Н Е   Р І Ш Е Н Н Я

іменем     України

27 липня 2010 року        Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого          судді Савченка С.І.,

при секретарі          Журавській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрОпт «Мастер-енерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за послуги опалення, —

в с т а н о в и в :

ТОВ «УкрОпт «Мастер-енерго» звернулось до суду із даним позовом, який мотивувало тим, що надає відповідачам послуги по опаленню квартири АДРЕСА_1, в якій відповідачі проживають, на підставі особового рахунку № 713032, оформленого шляхом видачі абонентської книжки на ім»я власника ОСОБА_1 Відповідачі тривалий час не проводять в повному розмірі оплату за опалення квартири, в результаті чого за період з жовтня 2007 р. по квітень 2008 р., з жовтня 2008 р. по квітень 2009 р. та з жовтня 2009 р. по квітень 2010 р. у них утворився борг в розмірі 4456,07 грн. Відповідачі повідомлялися про необхідність погашення даної заборгованості, однак борг не оплатили, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь борг за послуги по опаленню житла в розмірі 4456,07 грн. та судові витрати в сумі 30 грн.

Представник  позивача в судовому засіданні зменшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідачів борг в сумі 3960,42 грн., просив задоволити.

Відповідачі в судове засідання не з”явилися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неяки суд не повідомили, а тому за згодою позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи відповідно до вимог ст.ст. 224, 225 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши по справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачі мешкають в квартирі АДРЕСА_1, користуються послугами ТОВ «УкрОпт «Мастер-енерго», яке надає їм послуги по опаленю квартири. В порушення вимог ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 р., відповідачі тривалий час не проводять оплату комунальних послуг в повному розмірі. В результаті чого станом на 01.05.2010 р. у них утворився борг в розмірі 3960,42 грн.

Невиплатою даних платежів відповідачами порушені права позивача, як надавача послуг, дане право підлягає до захисту, тому із відповідачів на користь позивача необхідно стягнути зазначену заборгованість солідарно.

Наведені вище обставини підтверджуються розрахунком заборгованості, довідками та іншими матеріалами справи.

На підставі ст. 88 ЦПК України суд стягує на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 10, 11, 60, 81,88, 212-215, 224-226 ЦПК України суд, —

в и р і ш и в :

Позов задоволити. Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрОпт «Мастер-енерго» на р/р 26001060428199 в Київському ГРУ «Приватбанку» МФО 321842  борг по опаленню житла за період по 01.05.2010 р. в сумі 3960 гривень 42 коп. та судові витрати в сумі 30 грн.

Копію заочного рішення направити відповідачам для відома.

Рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом 10 днів з дня отримання відповідачем його копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів та наступного подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано, а у випадку подання заяви – після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                  С.І.Савченко

Спір з ДАІ (згідно КАС України), що таке перешкода для руху транспорту згідно Правил ДР.

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 жовтня 2009 року           < Час проголошення >           № 2а-6259/09/2670

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Пасічнику О.П., вирішив адміністративну справу

за позовом

Приватного підприємства «Агентство безпеки «А…………..»

до

1. М……. О. В., начальника відділення з ОДР ВДАІ з обслуговування Шевченківського району при УДАІ в м. Києві,

 

2. Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в м. Києві

про

визнання незаконними дій посадової особи,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати дії начальника відділення з ОДР ВДАІ з обслуговування Шевченківського району при УДАІ в м. Києві О.В. М….ка по винесенню вимоги № 135 від 16.06.2009 незаконними, скасувати вимогу № 135 від 16.06.2009, а також заборонити останньому та будь-яким іншим посадовим особам УДАІ в м. Києві вчиняти будь-які дії, направлені на перешкоджання встановлення позивачем направляючих конусів на орендованих паркувальних місцях по вул. В……, 32 в м. Києві та вилучати належні позивачу направляючі конуси, шляхом винесення вимог та/або приписів, складення протоколів про адміністративні правопорушення.

25.08.2009 позивач звернувся до суду з клопотанням про уточнення позовних вимог, з урахуванням чого просить визнати дії начальника відділення з ОДР ВДАІ з обслуговування Шевченківського району при УДАІ в м. Києві О.В.М……а по винесенню вимоги № 135 від 16.06.2009 протиправними, визнати нечинною та скасувати вимогу № 135 від 16.06.2009, а також зобов’язати УДАІ ГУ МВС України в м. Києві утриматись від вчинення дій, направлених на перешкоджання встановлення позивачем направляючих конусів на орендованих паркувальних місцях по вул. В……, 32 в м. Києві та вилучати належні позивачу направляючі конуси.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, обґрунтовував їх наявністю у ПП «Агентство безпеки «А…т»права встановлювати на відведених місцях для паркування транспортних засобів на свій розсуд автомобілі або направляючі конуси на підставі укладеного з КП «Київтранспарксервіс»договору.

Відповідачі заперечення на позов не надали, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, натомість звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи без їх участі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.06.2009 начальником відділення ОДР ВДАІ Шевченківського району О.В.М……ом відповідно до ст. 11 Закону України «Про міліцію», ст. 521 Закону України «Про дорожній рух»були винесена вимога № 135, якою на підставі п. 32.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі —Правила дорожнього руху), було зобов’язано директора ПП «А…т»Ю.О.П……ко прибрати на вул. В……, 32 з проїзної частини направляючі конуси, встановлення яких не було погоджено з ДАІ.

Відповідно до п. 32.1 Правил дорожнього руху з органами Державтоінспекції узгоджуються: а) розміщення в смугах відведення автомобільних доріг або червоних лініях міських вулиць і доріг та їх штучних спорудах кіосків, павільйонів, рекламоносіїв, пересувних торговельних пунктів, а також на прилеглих територіях, будинках, спорудах — адміністративних приміщень підприємств, установ та організацій, місць торгівлі та надання послуг; б) маршрути та перелік доріг, на яких може проводитися навчання водінню транспортними засобами; в) умови та порядок руху колон у складі більш як понад 5 механічних транспортних засобів; г) підпункт «г» пункту 32.1 виключено; ґ) підпункт «ґ» пункту 32.1 виключено; д) порядок буксирування двох і більше транспортних засобів; е) технічні вимоги, конструкція та встановлення на транспортних засобах спеціальних звукових і світлових сигнальних пристроїв (типу «Сирена», проблисковий маячок тощо), світлових покажчиків та розпізнавальних знаків автомобілів аварійної служби, а також розміщення реклами та нанесення білих смуг під нахилом на зовнішніх бокових поверхнях транспортних засобів; є) переобладнання транспортних засобів. З органами Державтоінспекції узгоджуються також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами.

Відповідно до пп. 17.3.6 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради № 1051/1051 від 25.12.2008 паркування транспортних засобів біля місця розташування підприємств, організацій, великих торговельних закладів (ринків, універсамів, універмагів, супермаркетів), розважальних закладів (ресторанів, нічних клубів, казино, барів та ін.) здійснюється на підставі схеми організації дорожнього руху та відповідного договору з оператором.

Як видно з матеріалів, 01.08.2007 між позивачем та Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс»було укладено договір №ф/07/1, відповідно до якого ПП «Агентство безпеки «А…т»було надано фіксовані місця для паркування автотранспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. В……, 32.

Відведенні місця паркування для позивача було розроблено та відведено КП «Київтранспарксервіс»відповідно до схеми організації дорожнього руху по вул. В……, 32, погодженої 30.12.08 на 1 рік у всіх відповідних інстанціях: Головному управлінні транспорту, КП «Київдорсервіс», Управлінні Державтоінспекції Головного управління МВС України в м. Києві.

Крім того, пунктом 1.10 Правил дорожнього руху передбачено, що перешкодою для руху є нерухомий об’єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об’єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Як вбачається зі схеми ОДР по вул. В……,32. відведені місця для паркування мають ширину 2,5 м. від краю проїзної частини (бордюру), а тому направляючі конуси, встановлені в межах спеціально відведених місць, розташовані поза межами смуги руху, не змушують водіїв маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу, а тому не є перешкодою в розумінні п. 1.10 Правил дорожнього руху.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що чинним законодавством не заборонено встановлення направляючих конусів безпосередньо на відведеному для паркування автотранспорту місці та не розглядається як перешкода для руху, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на встановлення направляючих конусів на місцях для паркування, виділених йому у встановленому чинним законодавством порядку, та відповідно, відсутність підстав для винесення спірної вимоги.

Крім того, суд враховується постанова Солом’янським районним судом м. Києва від 08.04.2009, якою закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в його діях щодо встановлення направляючих конусів по вул. В……, 32.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, які б спростовували заявлені позовні вимоги, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

За таких умов судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, —

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Приватного підприємства «Агентство безпеки «А…т»задовольнити повністю.

2.          Визнати дії начальника відділення з ОДР ВДАІ з обслуговування Шевченківського району при УДАІ в м. Києві М….. О.В.по винесенню вимоги № 135 від 16.06.2009 протиправними.

3.          Визнати нечинною та скасувати вимогу № 135 від 16.06.2009 начальника відділення з ОДР ВДАІ з обслуговування Шевченківського району при УДАІ в м. Києві М…..ка О. В.

4.          Зобов’язати Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в м. Києві утриматись від вчинення дій, направлених на перешкоджання встановленню Приватним підприємством «Агентство безпеки «А…т»направляючих конусів на орендованих паркувальних місцях по вул. В……, 32 в м. Києві та вилучати належні Приватному підприємству «Агентство безпеки «А…т»направляючі конуси.

5.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Агентство безпеки «А…т»(01054, м. Київ, вул. В….., 32, кв. 1; ідентифікаційний код ………) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

К.С. Пащенко

Страхова компанія. Судовий спір.

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


03 червня 2008 р.

№ 18/510

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. — головуючого,

Разводової С.С.,

Самусенко С.С. — доповідача,

розглянувши матеріали касаційної скарги

ТОВ «Максбет»

та постанову

Київського апеляційного господарського суду

від 18 лютого 2008 року

у справі

№ 18/510

господарського суду

міста Києва

за позовом

ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист»

до

ТОВ «Максбет»

про

стягнення 186 714 грн. 54 коп.

за участю представників

сторін

від позивача –

Дем`яненко М.В.,

від відповідача –

Небатов А.Є.

В С Т А Н О В И В:

 

ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист» звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Максбет» про стягнення 186 714 грн. 54 коп. на підставі набуття позивачем права зворотної вимоги до відповідача в розмірі фактично здійснених виплат за договором добровільного страхування наземного транспорту № 000425 від 21 червня 2006 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 грудня 2007 року у справі № 18/510 задоволено позовні вимоги ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист», стягнуто з ТОВ «Максбет» на користь ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист» 186 714 грн. 54 коп. збитків, 1 867 грн. 15 коп. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги в межах фактичних затрат до особи, відповідальної за заподіяний збиток, згідно ст.ст. 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2008 року апеляційну скаргу ТОВ «Максбет» задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 13 грудня 2007 року у справі №18/510 скасовано згідно п.2 ч.3 ст.104 ГПК України та задоволено позовні вимоги ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист».

 

У касаційній скарзі ТОВ «Максбет» просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2008 року у справі №18/510 та прийняти постанову, якою позовні вимоги ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист» відхилити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Максбет» посилається на ст.ст. 33, 59, 77, 75, 81 ГПК України, п. 7 договору добровільного страхування наземного транспорту № 000425 від 21 червня 2006 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права апеляційним господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страховик або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічний зміст вищезазначеної статті містить ст. 993 ЦК України.

 

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

 

Право зворотної вимоги (регресу) — це вимога кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоди) про повернення сплаченого за його вини відшкодування потерпілому.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (із змінами і доповненнями) під володінням джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

 

Відповідно до п. 3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01 квітня 1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність перед потерпілим і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах або експлуатують таке джерело на підставах, передбачених Законом.

 

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у даній справі.

Відповідно до довідки ДАІ Подільського РУВС м.Києва 30 липня 2006 року по вул. Набережне шосе у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ВАЗ-2131», державний номерний  номер АА 2440 ВА, під керуванням водія Веременка О.М.,  та  автомобіля  марки  «NISSAN  TITAN CABKING»,  державний реєстраційний  номер  АА 8057 ВК, під керуванням Кулаги В.А.

Згідно довідки Управління державної автоінспекції ГУ МВС України у м.Києві власником автомобіля марки «ВАЗ-2131» є ТОВ «Максбет».

 

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 19 червня 2007 року винним у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 30 липня 2006 року, визнано гр.Веременка О.М.

Відповідно до звіту № 1083, складеного 29 вересня 2006 року експертом-оцінювачем Гастуляком Б.П., матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «NISSAN TITAN CABKING» в результаті його пошкодження при ДТП, складає 185 963 грн. 54 коп.

За проведення експертного дослідження позивачем сплачено 751 грн.

 

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно чинного договору добровільного страхування наземного транспорту від 21 червня 2006 року, укладеного між Дігамом А.Г і ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист», об’єктом страхування є майнові інтереси Дігама А.Г., що не суперечать законодавству України та пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «NISSAN TITAN CABKING», державний реєстраційний номер АА 8057 ВК.

 

Апеляційним господарським судом також встановлено, що ЗАТ «Страхова компанія «Добробут та захист» виплачено Дігамі А.Г. страхове відшкодування у розмірі 185 963 грн. 54 коп.

 

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

 

За вищенаведених встановлених апеляційним господарським судом обставин у даній справі колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції про правомірність позовних вимог, оскільки власником автомобіля марки «ВАЗ-2131» є ТОВ «Максбет», а не фізична особа Веременко О.М.

 

Київський апеляційний господарський суд правомірно дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду на підставі ст.104 ГПК України за відсутності доказів того, що відповідач був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, встановила вірним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги ТОВ «Максбет» не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, Вищий господарський суд України залишає без змін оскаржувану у даній справі постанову апеляційного господарського суду.

 

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ТОВ «Максбет» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2008 року у справі №18/510 залишити без змін.

 

Головуючий суддя                                                            І. Плюшко

 

Судді:                                                                                С. Разводова

 

С. Самусенко

Скасування арешту.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2010 № 50/160

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Островича С.Е.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Небатов А.Є. – служб. посвідчення №УЖТ 064955

від відповідача 1 — Ємельянова Л.С. – дов. №1529 від 22.06.2009р.

від відповідача 2 — Кірпічов Р.Х. – директор, паспорт ВК 616192

від прокуратури: Гнатюк М.М. – служб. посвідчення №296 від 22.09.2005р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство «Універсал-Строй»

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.02.2010

у справі № 50/160 ( …..)

за позовом Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України

до Державне підприємство «Ресурспостач»

Приватне підприємство «Універсал-Строй»

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.02.2010 року у справі №50/160 заяву Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України про забезпечення позову задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Приватне підприємство „Універсал-Строй” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю ухвалу Господарського суду м. Києва від 27.02.2010 року у справі №50/160 про забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2010р. апеляційна скарга Приватного підприємства „Універсал-Строй” була прийнята до провадження та призначено розгляд справи №50/160 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Представники позивача та прокуратури в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду — без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23 лютого 2010 року Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державного підприємства „Ресурспостач” та Приватного підприємства „Універсал-Строй” про визнання недійсним правочину. У своїй заяві позивач, крім визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ДП „Ресурспостач” та ПП „Універсал-Строй”, просить забезпечити позов, шляхом накладення арешту на матеріальні цінності (спирт або біокомпонент моторного палива БКМП ТУ У 24.6-35463570-001:2008), що знаходиться на зберіганні Державній організації „Комбінат „Світанок”, розташованій за адресою: Харківська обл., сел. Золочів, вул. Б. Хмельницького, юридична адреса: м. Харків, вул. Польова, 87 та заборонити ДП „Ресурспостач”, ПП „Універсал-Строй” та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, в тому числі вивозити, проводити інвентаризації шляхом переливу в ємності надані власником майна матеріальні цінності (спирт або біокомпонент моторного палива БКМП ТУ У 24.6-35463570-001:2008), що знаходиться на зберіганні у Державній організації „Комбінат „Світанок”, розташованій за адресою: Харківська обл., сел. Золочів, вул. Б. Хмельницького, юридична адреса: м. Харків, вул. Польова, 87.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідачі вчиняють дії, які можуть утруднити, або взагалі унеможливити виконання рішення суду, в разі задоволення позову. Позивач стверджує, що відповідачі та невідомі особи намагаються вивезти з території Державної організації „Комбінат „Світанок” матеріальні цінності в кількості 870892, 61 дал. на суму 5591128,32 грн., раніше класифікованого як Спирт етиловий ректифікований, вищої очистки, який не відповідає ДСТУ 4221:2003. Про факт незаконного вивезення майна свідчить зокрема лист Регіонального управління Департаменту САТ ДПА України від 09.02.2010р. №6169/8/32223, яким повідомляється про те, що 09.02.2010р. на територію Державної організації „Комбінат „Світанок” заїхало три автомобіля, які були завантажені спиртом етиловим та виїхали за територію підприємства.

27 лютого 2010р. Генеральною прокуратурою було подане аналогічне клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову по даній справі.

27 лютого 2010 року Господарським судом м. Києва винесено Ухвалу про забезпечення позову, якою повністю задоволено вимоги позивача — накладено арешт на матеріальні цінності (спирт або біокомпонент моторного палива БКМП ТУ У 24.6-35463570-001:2008), що знаходиться на зберіганні Державній організації „Комбінат „Світанок”, розташованій за адресою: Харківська обл., сел. Золочів, вул. Б. Хмельницького, юридична адреса: м. Харків, вул. Польова, 87 та заборонив ДП „Ресурс постач”, ПП „Універсал-Строй” та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, в тому числі вивозити, проводити інвентаризації шляхом переливу в ємності надані власником майна матеріальні цінності (спирт або біокомпонент моторного палива БКМП ТУ У 24.6-35463570-001:2008), що знаходиться на зберіганні Державній організації „Комбінат „Світанок”, розташованій за адресою: Харківська обл., сел. Золочів, вул. Б. Хмельницького, юридична адреса: м. Харків, вул. Польова, 87.

Колегія суддів з висновком місцевого господарського суду не погоджується, вважає його необґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

З аналізу вищезазначених положень процесуального закону випливає, що засоби забезпечення позову є важливою гарантією захисту і реального поновлення прав учасників судового процесу. Поняття засобів забезпечення позову визначається як застосування судом процесуальних засобів тимчасового характеру, які гарантують можливість реалізації позовних вимог або сприяють збереженню існуючого положення між сторонами до винесення судового акта.

У вирішенні питання про забезпечення позову визначальною є оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

В судовому засіданні 29.03.2010р. відповідачем 2 надано рішення Господарського суду Донецької області від 04.02.2010р. у справі 39/30пд та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2010р. у справі 39/30пд за позовом ПП „Універсал-строй” до Державної організації „Комбінат „Світанок” про тлумачення змісту правочину та зміну договору, в яких встановлено, що згідно експертного висновку Державного підприємства Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості „МАСМА” №К-1730 від 16.06.2009р., рідина, піддана експертизі, за фізико-хімічними показниками відповідає вимогам ТУ У 24.6-35463570-001:2008 „Біокомпонент моторних палив „БКМП”. Технічні умови”, який використовується для виробництва альтернативних видів палив. Відповідний висновок зроблений згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), викладеною у додатку до Закону України від 31.05.2007 року №1109-У, з урахуванням «Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності», Київ, 2008р.

Вказане рішення Господарського суду Донецької області від 04.02.2010р. у справі 39/30пд та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2010р. у справі 39/30пд є чинними та обов’язковими до виконання по всій території України

Відповідно до ч 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позивачем ні в місцевому господарському суді ні в судовому засіданні апеляційної інстанції не надано жодного доказу того, що ПП „Універсал-строй” було реалізовано саме спирт етиловий.

Матеріали справи не містять доказів того, що виконання рішення господарського суду у даній справі у випадку задоволення позову буде утруднено або ж взагалі неможливим, якщо не буде вжито заходів до забезпечення позову.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного підприємства „Універсал-Строй” підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 27.02.2010 року у справі №50/160 – скасуванню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Універсал-Строй” задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2010 року у справі №50/160 скасувати.

Заяву Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України про вжиття заходів до забезпечення позову залишити без задоволення.

Справу №50/160 передати на розгляд господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

30.03.10 (відправлено)

Справа про банкрутство: Все починалось з простої розписки.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

«17» червня 2010 р. Справа № 5/29/08-НР

м. Миколаїв

Кредитор: ОСОБА_1, 54001, АДРЕСА_1,

Боржник : Державне підприємство дослідне господарство “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту –Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, 56234, Миколаївська область, Березнегуватський район, с. Лепетиха, вул. Леніна, 13, код 00855061

Арбітражний керуючий : Кияновська Л.В., АДРЕСА_2

За участю прокуратури Миколаївської області, 54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28,

Миколаївське обласне відділення з питань банкрутства, —

Суддя Давченко Т.М. ,

при секретарі Ковальжи А.І.

Представники:

Від кредитора: представник не з’явився.

Від боржника: Небатов А.Є., дов. від 14.09.2009р.,

Прокурор Волкожа С.В.

У судовому засіданні приймає участь керівник Миколаївського обласного відділення з питань банкрутства Вудуд Д.І.

Суть справи: про банкрутство Державного підприємства дослідного господарства “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту –Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, —

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.01.2008р. за заявою ОСОБА_1 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства дослідного господарства “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту –Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення.

Ухвалою суду від 11.03.2008р. введено процедуру розпорядження майном, визнано грошові вимоги ОСОБА_1. у сумі 983 633 грн. 60 коп., розпорядником майна Державного підприємства дослідного господарства “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення призначено Кияновську Л.В.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2008р. ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008р. залишено без змін, апеляційну скаргу ДП ДГ «Реконструкція»залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2008р. ухвалу господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2008р. скасовано, справу передано на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.09.2009р. введено процедуру розпорядження майном, визнано грошові вимоги ОСОБА_1 у сумі 983 633 грн. 60 коп., розпорядником майна призначено Кияновську Л.В., зобов’язано розпорядника майна подати реєстр кредиторів, скликати перші загальні збори кредиторів, визначено дату попереднього засідання.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. ухвалу господарського суду Миколаївської області від 15.09.2009р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 15.09.2009р. скасовано, справу передано на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.05.2010р. справа прийнята до провадження суддею Давченко Т.М.

15.06.2010р. за вх. № 7917 до суду від прокурора Миколаївської області надійшло клопотання про припинення провадження у справі.

У судовому засіданні прокурор підтримав вищевказане клопотання, просив припинити провадження у справі.

Представник боржника у судовому засіданні підтримав прокурора, керівник Миколаївського обласного відділення з питань банкрутства заперечував проти припинення провадження у справі.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Державного підприємства дослідного господарства “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту –Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення стало рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 13.12.2005р., залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 8.02.2006р., відповідно до якого з Державного підприємства дослідного господарства “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту –Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення стягнуто 962 500 грн. боргу, 19 250 грн. –3% річних, 1 700 грн. витрат по сплаті судового збору та 183 грн. 60 коп. витрат на проведення судової експертизи.

Після відкриття провадження у справі про банкрутство вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 15.09.2009р. встановлено, що коштами, які стягнуто з підприємства на підставі рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 13.12.2005р. заволодів ОСОБА_6, який на той час був директором вказаного підприємства. ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна, за ч. 2 ст. 364 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно –господарських функцій у сфері фінансово-господарського діяльності строком на 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення не відбутої частини покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, призначеним вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 10.10.2006р., призначеним за даним вироком покарання остаточно призначено 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у сфері фінансово-господарської діяльності строком на 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22.12.2009р. вирок місцевого суду залишено без змін.

Ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29.03.2010р. за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами рішення суду від 13.12.2005р. було скасоване.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що безспірні вимоги кредиторів, це вимоги, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, на підставі яких здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були погашені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

На даний час кредиторські вимоги ініціюючого кредитора ОСОБА_1 не є безспірними, що виключає провадження в справі про банкрутство.

Крім того, за заявою ОСОБА_1 господарським судом Миколаївської області 02.04.2007р. була порушена справа про банкрутство Державного підприємства дослідного господарства “Реконструкція” Селекційно-генетичного інституту –Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення.

Ухвалою суду від 11.07.2007р. провадження у справі було припинено на підставі ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 68, п. 4 ст. 80, ст. 86 ГПК України в зв’язку з відкликанням заяви про порушення справи.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 19.02.2008р. та 11.04.2008р. відмовлено в прийнятті касаційних скарг ТОВ «Джема», ОСОБА_1 на ухвалу суду від 11.10.2007р., таким чином вказана ухвала є чинною.

Стаття 155 ГПК України вказує, що ухвали господарського суду, які набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України.

Частиною 2 статті 80 ГПК України передбачено, що в разі припинення провадження повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Згідно з пунктом 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.009р. «Про судову практику в правах про банкрутство»законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника.

Відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами.

Сторонам відомі наслідки припинення провадження у справі, а саме, що відповідно до ст.80 ГПК України повторне звернення до господарського суду зі спору між тими сторонами, про той же предмет, з тих же підстав не допускається.

За таких обставин провадження по справі підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України, тобто у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Керуючись п.1-1 ст.80, ст.86 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Провадження у справі припинити.

Суддя

Спір на який не поширюється компетенція адміністративного суду.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

№К-26964/06

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді: Костенка М.І.,

суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання:Прудкій О.В.

за участю представників

позивача: не з’явились

відповідача: Небатов А.Є. дов. №02-07/47 від 04.06.2008р.

прокуратури: не з’явились

третьої особи: не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом заступника прокурора Луганської області інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Лутугинському районі до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Волнухинське» та закритого акціонерного товариства «Луганськмлин», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відділ державної виконавчої служби Лутугинського районного управління юстиції про визнання договору застави недійсним, за касаційною скаргою заступника прокурора Луганської області на Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.04.2006р. у справі №8/9пд,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.03.2006р. у справі №8/9пд позов задоволено. Визнано недійсним договір застави №14 від 25.03.2003р. укладений між відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Волнухинське». Зобов’язано кожну із сторін по договору повернути в натурі другій стороні все одержане за договором №14 від 25.03.2003р., а в разі неможливості повернути в натурі – відшкодувати його вартість грошима.

Присуджено до стягнення з відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» державне мито у сумі 42,50 грн. на користь державного бюджету України, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на користь державного підприємства «Судовий інформаційний центр». Присуджено до стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Волнухинське» державне мито у сумі 42,50 грн. на користь державного бюджету України, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на користь державного підприємства «Судовий інформаційний центр».

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.04.2006р. у справі №8/9пд, апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» задоволено. Рішення господарського суду Луганської області від 03.03.2006р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Повернено відкритому акціонерному товариству «Луганськмлин» судовий збір у сумі 42,50 грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням, заступник прокурора Луганської області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.04.2006 р. у справі №8/9пд скасувати, залишити в силі Рішення господарського суду Луганської області від 03.03.2006р.

Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

З позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду з позовом є недодержання відповідачами під час укладення договору застави №14 від 25.03.2003р. вимог ст. 215, ст. 203 ЦК України. Оскільки, має місце порушення щодо визначення правового статусу майна, яке передається за договором, отже відсутні підстави для його укладання.

Справу розглянуто судом першої інстанції за нормами Господарського процесуального кодексу України після набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України, що відбулося 01.09.2005р., оскільки, позовну заяву подано за нормами Господарського процесуального кодексу України. Водночас апеляційний перегляд справ здійснено за правилами адміністративного судочинства, що суперечить статті 92 Господарського процесуального кодексу України якою встановлено, що перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

Отже, Луганський апеляційний господарський суд порушив норми процесуального права, не звернув уваги ні на зазначене порушення, ні на те, що цей спір не є адміністративним.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1); суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7).

Спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, оскільки вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, жоден з яких не уповноважений здійснювати управлінські адміністративні функції стосовно іншого в рамках укладеного цивільно-правового договору, предметом якого є передача в заставу майна, з метою забезпечення своєчасного виконання зобов’язань за договором №5/отср. від 03.03.2003р.

Отже, даний спір не є публічно-правовим, на який поширюється компетенція адміністративних судів, а підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати постанову суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції помилково здійснив апеляційний розгляд справи за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, а справу направити до Луганського апеляційного господарського суду для розгляду у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 234 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, —

УХВАЛИЛА:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Луганської області задовольнити частково.

2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.04.2006р. у справі №8/9пд скасувати, справу №8/9пд направити до Луганського апеляційного господарського суду для перегляду Рішення господарського суду Луганської області від 03.03.2006р. у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 — 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис М.І. Костенко

судді: підпис Л.І. Бившева

підпис Н.Є. Маринчак

підпис М.О. Федоров

підпис Т.М. Шипуліна

З оригіналом вірно відповідальний секретар О.В. Прудка

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді: Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак

М.О. Федоров

Т.М. Шипуліна

Діти війни: Судовий спір з Пенсійним фондом України.

справа № 2-2014/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

22 липня 2010 року        Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого              судді      Линника В.Я.

при секретарі                Кузнєцовій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ірпінь про перерахунок пенсії, —

 

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 із зазначеним вище позовом, який мотивує тим, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона є дитиною війни і згідно з ст. 6 зазначеного Закону з 01.01.2006 р. їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Зазначає, що законами України „Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» положення ст.6 Закону викладено в новій редакції, яка обмежувала розмір підвищення до пенсії до 10%. Однак, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.07 № 6-рп/07 та від 22.05.08 №10-рп/2008 вказані положення були визнані неконституційними, а тому ст. 6 Закону є чинною з 22.05.2008 р. по даний час. Нею 31.05.2010 р. було направлено відповідачу заяву з проханням здійснити забезпечення перерахунку пенсії у відповідності до чинної ст. 6 Закону, однак відповідач листом від 31.05.10 № 271 відмовив їй у перерахуванні пенсії. Просила зобов’язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за період з 09.07. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2009 р. в сумі 2670,80 грн., за 2010 р. з 01.01. по 30.04. в сумі 556,00 грн., надалі на весь час чинності ст. 6 Закону.

В судове засідання позивач не з’явилась, направила до суду заяву з проханням слухати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, змін та доповнень не має.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. До суду надійшло письмове заперечення на позов, в якому відповідач зазначає, що позивач знаходиться на обліку в управлінні ПФУ в м. Ірпіні та з 01.01.2008 р. отримує надбавку, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.08 № 530.

Вказує, що ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання або соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте, п. 12 ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 р. Дане положення Закону Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07 № 6-рп/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції.

Крім того, 28.12.2007 р. було прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», згідно з яких дітям війни до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 № 10-рп/2008 зазначену норму визнано неконституційною, але пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.08 № 530 встановлено підвищення дітям війни: з 22.05.2008 р. в сумі 18,10 грн., з 01.07.2008 р. – 48,20 грн. та з 01.10.2008 р. – 49,80 грн.

Вказує, що законодавчо не встановлено розрахункова величина для підвищення пенсії дітям війни, адже розмір мінімальної пенсії за віком, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», використовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Для визначення розміру підвищення «дітям війни» неможливо застосувати розмір мінімальної пенсії за віком.

Зазначає, що ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України, а тому управління ПФУ в м. Ірпіні вважає, що діяло в межах законодавства.

Просить розглянути справу без участі його представника та відмовити в задоволенні позовної заяви.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1., про що свідчить її паспорт (а.с. 3), перебуває на обліку та отримує пенсію у відповідача — Управління Пенсійного фонду України у м. Ірпіні Київської області.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дитина війни — це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

На підставі встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач є дитиною війни і має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначаються Законом України “Про соціальний захист дітей війни”. Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що згідно з довідкою від 21.06.10 № 939 (а.с. 14) відповідачем нараховувалось та виплачувалось позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі: з червня 2007 р. по грудень 2007 р. включно – 20,30 грн., з січня 2008 р. по березень 2008 р. включно — 47,00 грн., з квітня 2008 р. по вересень 2008 р. включно – 48,20 грн., з листопада 2008 р. по травень 2010р. – 49,80 грн.

Також судом встановлено, що позивач зверталась до відповідача із заявою від 31.05.2010 р. (а.с. 4), в якій просила зробити перерахунок соціальної допомоги дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак отримала відмову в цьому, про що свідчить лист відповідача від 31.05.10 № 271/Т-3. (а.с. 5).

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 р.

Дане положення закону було визнано таким, що не відповідає Конституції Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07 № 6-рп/2007.

Крім того, Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року внесено зміни до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якими дітям війни до пенсії, або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 р. по справі № 10-рп/2008 зазначену норму закону визнано неконституційною.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України “Про Конституційний Суд України” якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.08 № 530 дітям війни встановлено підвищення до пенсії з 22.05.2008 р. — в сумі 48,10 грн., з 01.07.2008 року – 48,20 грн. та з 01.10.2008 року – 49,80 грн., які виплачувались позивачу.

З наведеного слідує, що із 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та із 22.05.2008 р. по теперішній час діє ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно якої позивач має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії дитини війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене суд не бере до уваги посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання компенсації відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що відповідач нараховував та виплачував позивачу щомісячну соціальну допомогу дитині війни всупереч норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, діяв незаконно.

Суд вважає неправомірним застосування відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.08 № 530 року для визначення розміру виплати позивачу підвищення до пенсії починаючи з 22.05.2008 р., оскільки зазначеною постановою встановлено розміри підвищень до пенсії дітям війни в розмірі меншому ніж це встановлено законом і в твердій грошовій сумі, що суперечить ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено розмір надбавки до пенсії у відсотковому відношенні до мінімальної пенсії за віком. В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п. 1) та основи соціального захисту (п. 60).

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що після визнання неконституційними змін до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідач незаконно не нараховував та не виплачував позивачу щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії дитини війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, суд визнає незаконною відмову відповідача у перерахунку позивачу такої допомоги згідно вказаної норми.

З метою захисту прав позивача дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги дітям війни у розмірі меншому ніж встановлено законом слід припинити, зобов’язавши відповідача зробити позивачу перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії дитини війни у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»відповідно – 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та із 22.05.2008 р. з урахуванням вже проведених виплат.

Нарахування суми допомоги, яка повинна бути виплачена позивачу, не відноситься до компетенції суду, тому вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахувати конкретні суми не підлягають задоволенню.

Не підлягає також задоволенню вимога позивача про зобов’язання відповідача здійснити нарахування соціальної допомоги як дитині війни щомісяця надалі, на весь час чинності ст. 6 Закону, оскільки відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На даний час позивач не надав доказів порушення його прав відповідачем в майбутньому. В разі порушення відповідачем в майбутньому прав, свобод та інтересів позивача він зможе звернутись за їх захистом до суду.

Сторін звільнено згідно з ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» від сплати судового збору.

В зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог суд стягує з Управління пенсійного фонду України в м. Ірпіні Київської області на користь позивача витрати на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37,00 грн.

На підставі ст. 19 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», керуючись ст.ст. ст.ст. 1, 60, 209-215 ЦПК України, суд, —

п о с т а н о в и в:

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу, починаючи з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та із 22.05.2008 р. з урахуванням вже проведених виплат, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В решті позову відмовити.

Стягнути з Управління пенсійного фонду України в м. Ірпіні Київської області на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37,00 грн.

Рішення в повному обсязі буде складено до 28.07.2010 року.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                В.Я Линник

Судовий спір з Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 серпня 2010 року

Справа № 2а-5514/10/1270

 

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача — юрист Небатов А.Є.

(довіреність від 30.12.2009 № 02-07/72-247)

від відповідача — головний державний податковий інспектор юридичного

відділу Клиновський Д.В.

(довіреність від 05.11.2009 № 23880/10/10-013)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин»

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про визнання протиправними дій, зобов’язання утриматись від вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

14 липня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, в якому позивач просить:

— визнати протиправними дії відповідача щодо стягнення податкового боргу, що обліковується за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» як заборгованість перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років, заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої пені, штрафних санкцій у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості;

— зобов’язати відповідача утриматися від вчинення дій, направлених на стягнення податкового боргу, що обліковується за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» як заборгованість перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років і заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості пені та будь-яких інших штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на таке.

13 травня 2010 року відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» було отримано лист спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську № 8811/10/24-013, згідно якого позивачу пред’явлено незаконну вимогу щодо погашення суми податкового боргу, а саме заборгованості за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років і заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003, яка досі обліковується за позивачем.

У вказаному листі відповідач вимагає від позивача здійснити звірку розрахунків з органом державного казначейства – Головним управлінням Державного казначейства України в Луганській області щодо фактичного розміру заборгованості за бюджетними позичками, надати документи щодо звіряння розрахунків (акти, довідки) до відповідача, відповідно до актів звіряння розрахунків перерахувати належну до сплати суми заборгованості на рахунки Головного управління Державного казначейства України в Луганській області.

Позивач звертає увагу суду, що зазначені дії відповідача є протиправними та такими, що порушують права позивача, оскільки в даному випадку безпідставно здійснюється облік заборгованості за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років і заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003, оскільки відповідно до судових рішень, які набрали законної сили (постанови господарського суду Луганської області від 16 березня 2009 року, постанови Луганського апеляційного господарського суду від 04 червня 2009 року та постанови Вищого господарського суду України від 03 вересня 2009 року у справі № 18/19(10/128ад), позивачем у яких була спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську), заборгованість відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» перед Державним бюджетом України відсутня. Ухвалою господарського суду Луганської області від 12 березня 2010 року роз’яснено, що відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 16 березня 2009 року по справі № 18/19(10/128ад) відкрите акціонерне товариство «Луганськмлин» не має заборгованості перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державних контрактів 1995, 1996, 1997 років та заборгованості за фінансовою допомогою у загальній сумі 16469488,45 грн., тобто не має заборгованості, яка була предметом спору по справі № 18/19(10/128ад).

Проте, відповідачем, не зважаючи на наявні судові рішення, здійснюються заходи щодо примусового стягнення заборгованості за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» перед Державним бюджетом України за вказаними бюджетними позичками. Відповідач продовжує здійснювати дії, спрямовані на стягнення зазначеної «заборгованості», та умисно неправильно трактує обставини, які були встановлені вищезазначеними судовими рішеннями по справі № 18/19(10/128ад).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення проти адміністративного позову від 28 липня 2010 року б/н, в яких у задоволенні позовних вимог відкритому акціонерному товариству «Луганськмлин» просить відмовити за необґрунтованістю (арк. справи 62-64). Заперечуючи проти позовних вимог відповідач послався на таке.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську не здійснює облік сум заборгованості відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років і заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003. До спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську регулярно надходять подання щодо наявності сум заборгованості відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років і заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003, якими відповідача зобов’язують здійснити стягнення таких сум.

Також у запереченнях проти позову відповідач зазначив, що позивач в порушення норм статті 6, 11, 71, 104 Кодексу адміністративного судочинства України не навів жодного обґрунтування стосовно того, яким чином спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, виконуючи функції, покладені на неї Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», порушила його законні права та інтереси. Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» та Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на думку відповідача, виступає виключно в ролі органу стягнення, а отже не вчиняла жодних неправомірних дій відносно позивача, виконуючи повноваження, надані їй чинним законодавством.

У судовому засідання представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю за необґрунтованістю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти адміністративного позову від 28 липня 2010 року б/н.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, управління Державного казначейства у м. Луганську Головного управління Державного казначейства України у Луганській області в рамках Порядку взаємодії між органами Державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України від 25 квітня 2002 року № 74/194 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 травня 2002 року за № 436/6724, подало до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську подання від 30 квітня 2010 року № 8, згідно якого за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» рахується заборгованість по бюджетній позичці за державними замовленнями 1995-1997 років (арк. справи 79-80).

Листом від 13 травня 2010 року за № 8811/10/24-015 спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську звернулась до відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» з проханням провести звірення розрахунків з Головним управлінням Державного казначейства України у Луганській області щодо фактичного розміру заборгованості за бюджетною позичкою, при наявності документів звірення розрахунків (акти, довідки) надати їх. Також в листі зазначено номери рахунків, на які відповідно до актів звірення розрахунків відповідач просить перерахувати належну до сплати суму (арк. справи 77-78).

Суд вважає, що надсилання відповідачем позивачу листа від 13 травня 2010 року за № 8811/10/24-015 не є діями податкового органу щодо стягнення податкового боргу, що обліковується за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» як заборгованість перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років та заборгованість згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої пені, штрафних санкцій у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості.

Згідно із Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» діями органу державної податкової служби, направленими на стягнення податкового боргу, є надсилання платнику податків податкових вимог (першої та другої), реєстрація податкової застави, продаж активів, що перебувають у податковій заставі, адміністративний арешт активів, звернення до суду з позовом про примусове стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідачем жодних вищеперелічених дій відносно позивача з метою стягнення податкового боргу, що обліковується за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» як заборгованість перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років, заборгованість згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої пені, штрафних санкцій у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості, не вчинялось.

Суд вважає за необхідне ще раз зазначити, що згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Таким чином, суд вважає, що адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень на майбутнє у зв’язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності/незаконності таких дій.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача утриматися від вчинення дій, направлених на стягнення податкового боргу, що обліковується за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» як заборгованість перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років і заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості пені та будь-яких інших штрафних санкцій, суд зауважує таке.

Згідно із статтею 2 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» завданням органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Відповідно до статті 21 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» у 2010 році органи державної податкової служби України визначені органами стягнення заборгованості суб’єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі (кошти від повернення якої надходять за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2801380, 2801400, 2801410, 2801440, 3511530, 3511550, 3511560, 3511630, 3511660), а також заборгованості з відсотків за користування позиками, наданими за рахунок коштів, залучених державою, та з плати за надання гарантій та позик, отриманих за рахунок коштів, залучених державою та/або під державні гарантії. При цьому, відповідно до частини 2 статті 21 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» така заборгованість вважається податковим боргом і стягується відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Суд вважає, що зобов’язавши відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на стягнення податкового боргу, що обліковується за відкритим акціонерним товариством «Луганськмлин» як заборгованість перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років, заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості пені та будь-яких інших штрафних санкцій, суд фактично позбавить відповідача можливості виконання своїх функцій по здійсненню заходів з погашення податкового боргу, які знаходяться у його виключній компетенції, що є неприпустимим, а також позбавить права на звернення до суду та розгляд справи в адміністративному суді, чим порушить право на судовий захист, закріплене статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відсутність у відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» заборгованості перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками для фінансування державного контракту за державними замовленнями 1995-1997 років, заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003 та нарахованої у зв’язку з обліком вищезазначеної заборгованості пені та штрафних санкцій, є підставою для відмови податковому органу у задоволенні позову про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» вищезазначеної заборгованості, підставою для скасування податкових вимог, для скасування реєстрації податкової застави, для скасування рішення про продаж активів, що перебувають у податковій заставі, для скасування адміністративного арешту активів, у разі якщо такий позов буде подано або такі дії будуть вчинені відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 19 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 25 серпня 2010 року.

Суддя Т.І. Чернявська